ПАТ "ОБ'ЄДНАНА ГІРНІЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" | Новини | Руслан Журило: «У відкритий конфлікт із Фірташем ми вступати не маємо наміру»

Руслан Журило: «У відкритий конфлікт із Фірташем ми вступати не маємо наміру»
Руслан Журило: «У відкритий конфлікт із Фірташем ми вступати не маємо наміру»

10.11.2015

На заплановану зустріч із журналістом Forbes генеральний директор держпідприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» Руслан Журило прийшов, незважаючи на високу температуру. Застуда не завадила йому з ентузіазмом розповідати про розвиток бізнесу ОГХК, створеної восени минулого року на базі титанових активів, які до цього десять років орендував Дмитро Фірташ.
Не менший інтерес у бесіді з Forbes Журило виявив і до обговорення подробиць своїх взаємин із дніпропетровськими бізнесменами Ігорем Коломойським та Геннадієм Корбаном, народним депутатом Миколою Мартиненком, а також головою Мінекономрозвитку Айварасом Абромавічусом.
Протистояння Адміністрації президента з групою «Приват», яке загострилося останнім часом, не заважає Русланові Журилу визнавати, що інтереси держави при створенні ОГХК у протистоянні з Фірташем допоміг відстояти «досвід перемог у корпоративних війнах команди Коломойського». «Іноді є речі, де не працює поняття «бізнес». Це внутрішні речі, важко пояснити... У кожного своя вендета...» – каже Журило.


















Про подвійні стандарти чиновників

– Тиждень тому в Мінекономрозвитку ви презентували план корпоратизації ОГХК. Як пройшла зустріч із чиновниками? Хто в ній брав участь?
– На зустрічі був присутній заступник міністра економіки та розвитку Руслан Корж, а також радник міністра Адомас Аудіцкас. У своїй презентації ми обґрунтували, чому корпоратизація важлива з економічного погляду, і запропонували її випробувати на нас перших. Адже ще влітку голова МЕРТ Айварас Абромавічус говорив про корпоратизацію держкомпаній, щоб спростити держуправління такими активами. Але прикладів її впровадження ми донині не маємо.
Аудіцкас, відповідальний за реформу держпідприємств, звинувачує у зриві корпоратизації самі держпідприємства. Ми ж переконалися на своєму досвіді: у всьому винна бюрократія і подвійні стандарти чиновників. За останньою інформацією з МЕРТ, на сьогодні наказ про перетворення ОГХК перебуває на узгодженні в інших міністерствах і відомствах. Після проходження цієї процедури МЕРТ має передати документ на підпис до Кабміну, який і видасть розпорядження про корпоратизацію компанії. На це ми і чекаємо. Уже не перший місяць. Для мене як керівника держпідприємства проект «ОГХК» завершиться, коли буде реалізовано ідею залучення приватного закордонного інвестора на комбінати холдингу – Іршанський ГЗК і Вільногірський ГМК.
– Знаходите розуміння в уряді з цього питання?
– Ми очікуємо, що Мінекономрозвитку внесе питання корпоратизації ОГХК до порядку денного Кабінету міністрів. Діставши схвалення уряду, ми зможемо просуватися далі.
– Але у Верховній раді вважають інакше. Депутат від «Блоку Петра Порошенка» Павло Різаненко, він же заступник голови спецкомісії з приватизації ВР, наполягає на тому, щоб комбінати були внесені до списку стратегічних і не підлягали продажу...
– Так, така думка існує, і вона може перешкодити нашій кінцевій меті – залученню іноземного інвестора. Ми намагаємося переконати Павла Різаненка в тому, що без приватних інвестицій розвиток державних комбінатів неможливий.
 

Про прості та прозорі схеми

– З другого боку, той же Різаненко допомагає ОГХК посилити контроль над іншим титановим підприємством – Запорізьким титано-магнієвим комбінатом, який Кабмін передав держхолдингу в управління. Учора на сайті Верховної ради з'явилася інформація, що депутати планують розглянути питання про зниження кворуму в ТОВ у четвер, 12 листопада.
– Ми очікуємо на ухвалення цього законопроекту. Він дозволить нам брати участь в оперативному управлінні підприємством, яке переробляє продукцію нашого Вільногірського ГМК. Я вважаю, що іноземного інвестора необхідно залучати і в цей актив.
Нині Україна має історичний шанс – самостійно вийти зі своїми титановими продуктами на міжнародний аерокосмічний ринок. Це можливо лише в разі залучення стратегічного інвестора на ЗТМК. Економічні санкції проти Росії сприяють цьому.
Але наразі ситуація з ЗТМК зайшла у глухий кут. Держава володіє 51% акцій підприємства, але ніяк не впливає на його господарську діяльність, тому що статут складено таким чином. Якщо закон Різаненка про зниження кворуму в ТОВ буде ухвалено, то держава відновить свої права.
Навколо ЗТМК багато мутних і незрозумілих історій відбувалося. Я їх зараз навіть не коментуватиму. Зазначу лише, що я прихильник простих і прозорих схем.
– Як ОГХК нині взаємодіє з ЗТМК, господарською діяльністю якого управляють менеджери, близькі до Дмитра Фірташа, а структури олігарха контролюють 49% акцій підприємства?
– Ми є для ЗТМК банальними постачальниками сировини, не більше. Нам передано в управління державний пакет акцій ЗТМК, але через безвихідну юридичну ситуацію будь-які наші ініціативи друга сторона спокійно припиняє.

Наприклад, із 14 питань, які було порушено на останніх зборах учасників ЗТМК 30 червня, проголосували тільки за два, пов'язані з виплатою дивідендів державі та затвердженням колективного договору з трудовим колективом. Змін інвестиційної програми, на яких наполягає МЕРТ, затверджено не було.
Тому ми змушені набратися терпіння і чекати на зміни до корпоративного законодавства. Потім проведемо збори акціонерів, зайдемо на підприємство і складемо подальший план дій.
У відкритий конфлікт із Фірташем ми вступати не маємо наміру. Тому що будь-який конфлікт призводить до поганих наслідків: клієнти не матимуть з нами справи, не купуватимуть нашу продукцію, поки ми розбираємося у корпоративних війнах.
Нам і без того важко налагоджувати збут на закордонних ринках, тому що ми там – нові люди, нова компанія. Багато зусиль витрачається на те, щоб відновити старі зв'язки і знайти нових клієнтів. У світі лише чотири країни, де продукція ЗТМК має попит, – це Японія, Росія, Америка і Німеччина. Труднощі є також через низькі ціни, несприятливі інвестиційні умови. Тому потрібно бути дуже акуратними і не робити різких рухів.


















Про «стандартну історію» українського бізнесу

– Судячи з ваших непростих взаємин із МЕРТ, ви перебуваєте в опозиції до чиновників. Чому уряд усе ж таки погодив вашу кандидатуру на посаду керівника ОГХК?
– Гадаю, вирішальним був мій досвід повернення Новокостянтинівського родовища уранових руд у держвласність 2010 року. Тоді ми теж зіткнулися із силовим спротивом людей, які хотіли приватизувати це стратегічне родовище (йдеться про російську корпорацію «Росатом». – Forbes).
2012 року я за власним бажанням звільнився зі Східного ГЗК. З 2011 року там почалися серйозні переслідування, обшуки, допити – усе це ми пройшли. Тому трохи був за межами України... Загалом стандартна історія для всіх підприємців в Україні...
– Із чим було пов'язане це переслідування?
– Східний ГЗК – це велике підприємство із серйозними фінансовими оборотами. Оскільки я працював там над досить широким спектром питань, то нашим опонентам здавалося, що ми побудували там якусь величезну схему із заробляння грошей. Попресували, поїхав. І з 2012 до 2014 року займався своїми проектами, зокрема в Європі.
– Що означає «свої проекти»?
– Моє підприємницьке життя розпочалося 1 жовтня 1992 року. Протягом 15 років я працював у приватному бізнесі, який був пов'язаний із будівництвом, залізничними перевезеннями, механічним обробленням. Було чимало проектів.
Влітку 2014 року, коли уряд ухвалив рішення про припинення договору оренди на Вільногірський та Іршанський ГЗК, я з бізнес-партнерами перебував у Ризі. Там і прийшла ідея зайнятися цим проектом. Ми підготували програму подальшого розвитку комбінатів.
Коли конкурсна комісія вирішила довірити мені керівництво ОГХК, мені вручили поліетиленовий пакет, у якому був статут, нульовий баланс і печатка Вільногірського ГМК
У той час, нагадаю, було особливе емоційне тло. Ми всі хотіли реформувати країну, щось змінити на краще.
Потім пішов дуже складний процес проведення реальної фізичної інвентаризації держмайна. Ми отримали жорстку реакцію від «Кримського титану». У відповідь ми вибрали жорстку лінію поведінки. Незважаючи на те що в нас невелика команда (колектив ОГХК налічує близько 30 осіб), ми для себе вирішили будь-що завершити процес повернення держмайна. Ми працювали по 15 годин на добу. Безперечно, відчували підтримку уряду.
До кінця 2014 року ми досягли компромісу з «Кримським титаном». До 1 січня 2015 року ми надали йому можливість завершити виконання всіх своїх контрактів. Ми отримали від орендаря добровільну відмову від ліцензії та цілісних майнових комплексів, було підписано акт прийому-передачі майна.
 


















Про інтерес до державного майна

– Вас, судячи з досвіду, можна вважати фахівцем з повернення держконтролю над держмайном від недобросовісних інвесторів?
– Удруге в житті в це вплутався. Свідомо зважився на цю роботу, захоплений патріотичними емоціями. Якби це відбувалося тепер, я б навряд чи прийняв таке рішення через цинізм, який сьогодні спостерігаю навколо себе. Третього разу я не хочу, принаймні поки що. Мені буде комфортніше брати участь у стабільніших і менш стресових проектах.
– Із чим пов'язаний ваш інтерес до майнової темі?
– У Жовтих Водах, звідки я родом, не так багато було проектів, якими можна було займатися, крім продуктових магазинів і маршруток. 2003 року була процедура санації заводу «Електронгаз», куди мене залучили як людину-комунікатора з місцевими кредиторами.
Є дві теми, якими я принципово не займаюся, – це металобрухт і все, що пов'язано з ігровим бізнесом. До способу заробляння грошей через людські слабкості я ставлюся вкрай негативно
Тоді я вперше почув слова «санація», «комітет кредиторів» тощо. Мені це здалося цікавим. Не можу сказати, що я великий фахівець у цій сфері, але, утім, консультував кілька проектів. У нас півкраїни вирізано на металобрухт. А у всіх проектах, в яких я брав участь, усі активи було збережено.
– Чому вас без серйозного досвіду в бізнесі та фінансах залучали до санації «Електронгазу»?
– Тут усе просто. Підприємство, яке розташовується в центрі України, випускає комплектацію для атомних підводних човнів. Радянська влада закінчилася, підводні човни закінчилися, заборгованість із зарплати робітникам становила 6 млн гривень. Тоді це були космічні гроші.
Специфіка роботи маленьких міст у тому, що ввечері можна сидіти в компанії, із задоволенням спілкуватися, а вранці один одному ставити палки в колеса. І ось через це кредитори не могли зібратися до купи. Мене запросили як комунікатора, і, на мою думку, ми провели чудовий процес. Процедура санації «Електронгазу» прийшла до логічного завершення, її закінчено, люди ходять на роботу.
– Хто саме вас запросив?
– Мене запросив Володимир Горб. І ЗМІ тепер вибудовують логічний ланцюжок: Горб близький до Корбана, Корбан близький до Коломойського, а отже, я близький до останнього. Але це не так. Володимир Горб 10 років керував процедурою санації на «Електронгазі». Для нього як для фахівця з майнових спорів цей проект був украй цікавим.
Я ж ніколи не працював із Корбаном, це був проект конкретної людини – Володимира Горба, який керував санацією. Із Корбаном до війни з Росією ми знали один одного заочно. Тільки навесні 2014 року ми познайомилися ближче під час волонтерської діяльності.
 


















Про Коломойського і «коротку людську пам'ять»

– У пресі також багато писали про те, що забирати ГЗК у Фірташа вам допомагали «бандити Коломойського». Це так?
– Не згоден із такою оцінкою. Повернімося в ті дні, коли компанія починала свою діяльність. Вільногірськ, Дніпропетровська область. Лінія фронту розмита, але всім здається, що вона впритул підходить до Дніпропетровська. Команда Коломойського, яка на той момент керувала обороною області й не тільки області, взяла дієву участь у становленні ОГХК. Загострене почуття справедливості, жорстке неприйняття і навіть ненависть до людей з попередньої влади, а також олігархів, які її обслуговували і довели країну до війни, – ці почуття, а також неоціненний на той момент досвід перемог у корпоративних війнах команди Коломойського допомогли відстояти інтереси держави в нашому питанні.
– Наскільки сильним був чи є сьогодні вплив Коломойського на ваш бізнес?
– Із ним ми познайомилися тільки наприкінці 2014 року, після того, як ОГХК була створена і почала працювати. Він подзвонив і сказав: «Я хотів би тебе побачити, який ти з себе, менеджер Коломойського». Розмова була короткою.
– За яких обставин?
– Я приїхав до нього в офіс, на 7-й поверх Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яку він тоді очолював. Не можна стверджувати, що весь його інтерес полягає в холдингах, банках. Він багато зробив для країни, і я з повагою ставлюся до нього. Хоча сьогодні це може бути не найпопулярнішою темою. Зустріч була короткою: «Як працює підприємство? – Як завжди, проблеми. – Допомогти чимось можемо? Приходь у банк, бери кредити». Звичайна робоча розмова.
– По кредит до Коломойського звернулися?
– Досі не виникло потреби. Думаю, і далі обійдемося. Зв'язків, за якими ОГХК працювала б із Коломойським, немає. У нього зовсім інший бізнес. Після зміни влади на початку 2014 року всі були зацікавлені, причому з різних причин, узяти участь в інвентаризації державного майна. У когось свої вендети були, зокрема і в мене. Не можу сказати, що я комфортно пережив 2010–2013 роки. У Коломойського своя вендета. Іноді є речі, де не працює поняття «бізнес». Це внутрішні речі, важко пояснити.
Сьогодні часто згадують про бізнес Коломойського, але про його зусилля, щоб зупинити просування «русского мира» територією України, забувають. Корбан, Філатов також особисто брали участь у цій роботі по 24 години на добу. Можна, наприклад, згадувати Корбану «Маршала Гречку», але саме йому дзвонив весь Київ із проханнями про допомогу. Людська пам'ять дуже коротка. У мене з пам'яттю добре, тому я це пам'ятаю.

Про проблеми з МЕРТ, допити й обшуки

– Ви казали, що у вас були проблеми за попередньої влади. Тепер влада помінялася. Ви відчули зміни?
– О так, я відчув! Мої друзі жартують, що я постійно в опозиції. Я як ходив на допити в Генпрокуратуру, так і ходжу, як проводили обшуки вдома, так і проводять. Усередині себе я намагаюся не пов'язувати проблеми, які у нас виникають з МЕРТ, із гучними допитами й обшуками. Адже якщо я почну пов'язувати, буде все дуже логічно і намалюється дуже негарна картинка.
Справжні зміни я відчув в іншому – змінилися люди в країні. У моєму житті було багато проектів, але ОГХК – найкращий, хоч і вельми проблемний.
*Довідка:
Інтереси Об'єднаної гірничо-хімічної компанії та Дмитра Фірташа перетинаються не тільки в торгівлі титановою сировиною.
У квітні 2015 року уряд підтримав ініціативу Фонду держмайна і делегував на три роки ОГХК управління контрольним пакетом акцій ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (ЗТМК). Частка держави в цьому підприємстві – 51%, структур Group DF – 49%. Менеджери, близькі до Group DF, управляють операційною діяльністю комбінату.
Причина – особливості національного корпоративного законодавства, які не дозволяють державі повноцінно контролювати ЗТМК і призначити свій менеджмент. Щоб повернути ЗТМК під контроль держави, у ВР розглядають законопроект про внесення змін до закону України «Про господарські товариства». Документ передбачає зниження кворуму при ухваленні рішень у товариствах з обмеженою відповідальністю з 60 до 50%. Це означає, що може з'явитися законна можливість для відновлення держконтролю на ЗТМК, де у Group DF менш як 50%. 16 вересня 2015-го ОГХК виграла тендер на постачання ільменітового концентрату з Вільногірського комбінату на ЗТМК. Сума угоди – 208 млн гривень. Планований обсяг поставок до кінця 2016 року – 54 000 т. Такий обсяг забезпечить збут близько 30% продукції, яку щорічно виробляють на Вільногірському ГМК.
Альтернативи закупівлям у Вільногірського ГМК в Україні для запорізького підприємства немає. Сировина тільки з цього кар'єру відповідає стандартам якості. Тому ризику, що керівництво ЗТМК відмовиться від поставок з ОГХК, нема.
ЗТМК – єдиний в Україні та Європі (крім Росії) виробник губчастого титану. Проектна потужність комбінату – 20 000 т на рік, проте через зношеність виробничих фондів підприємство наразі може випускати не більш як 10 000 т губки. 2014 року ЗТМК зменшив випуск губчастого титану на 23%, до 7200 т, титанового шлаку – на 8%, до 32 600 т.
У листопадовому номері Forbes читайте подробиці про конфлікт Руслана Журила з міністром економічного розвитку та торгівлі Айварасом Абромавічусом, його знайомство з Миколою Мартиненком, а також про інші нюанси бізнесу Об'єднаної гірничо-хімічної компанії.
 

Усі фото: Козаченко Олександр для «Forbes Україна»
Джерело forbes.net.ua