ПАТ "ОБ'ЄДНАНА ГІРНІЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" | Новини | Титани дніпровських степів

Титани дніпровських степів
Титани дніпровських степів

12.07.2016

Колись тут був вільний квітучий степ та лише вільний вітер сягав неосяжними просторами, пустотливо граючись хвилями ковила. Потім сюди прийшли вільні люди і заснували вільні поселення – хутори і степ підкорився їм та зажив зовсім іншим життям…
 
Шістдесят років тому на цьому місці колосилася пшениця, тягнулася вгору кукурудза, ховаючи від чужого ока своє золотаве зерно, в усякому разі не було тут не ані великого виробничого комплексу з видобутку та переробки титанових руд – Вільногірського гірничо-металургійного комбінату, ані зеленого затишного міста Вільногірська, а був лише степ, засіяний злаковими культурами, помережений балками та байраками…
Сьогодні ВГМК знаний не тільки в Україні, а й у всьому світі. У місті народилося і виросло вже не одне покоління вільногірців, для яких Вільногірськ не просто місце народження, а – доля. Місто з’явилося на карті завдяки комбінату і комбінат існує та працює завдяки місту – вони немов сіамські близнюки – народилися одночасно і не можуть існувати один без одного. То чому ж і як було побудовано комбінат? Щоб відповісти, треба перенестися у 50-і роки минулого сторіччя у зовсім іншу епоху, іншу країну.
 
Епоха титану
 
На початку 50-х років у зв’язку з розвитком літако- та ракетобудування Радянському Союзу вкрай знадобилися нові конструктивні матеріали – міцні та легкі – на заміну заліза і алюмінію. І таким матеріалом виявився титан.
9 березня 1954 року Уряд СРСР приймає рішення про необхідність розвитку титанової промисловості. Для виконання даного рішення Міністр геології та охорони надр 28 березня цього ж року видає наказ про розширення пошуку і розвідки титанових руд на всій території Союзу. Найбільш перспективною в цьому плані стала Україна, де в цьому ж році поклади титану було знайдено на Житомирщині і Дніпропетровщині на схилах річки Самоткань. При проведені геологічної зйомки геологи Українського геологічного управління В.Н. Гладкий Є.М. Матвієнко і Г.Г. Виноградов взяли проби кварцового піску на схилі балки Скаженої, де і були виявлені мінерали ільменіта, рутила, циркона, дистен-силіманіта, ставроліта та інших. Але на якій глибині залягають ці піски, і до якого горизонту вони належать, ніхто не знав. Тому навесні 1955 р. на місце відбору проб направляються молоді геологи І.Ф. Злобенко і його дружина Віра Михайлівна. Вони підтверджують наявність виявлених мінералів і вже в липні-серпні 1955 р. на базі Правобережної залізорудної геолого-розвідувальної експедиції без зміни її назви, організовується нова експедиція з пошуку і розвідки титанових покладів. Фахівців з розвідки розсипних титанових руд на той час не було. Але за кілька місяців бурові бригади (яких було направлено сюди з усієї України) навчились бурити свердловини і піднімати керн рихлих порід з глибини до 100 м.



























Про це нам розповів учасник Правобережної ГРЕ і свідок тих далеких подій, ветеран ВГМК Віктор Давидович Яровий:
 – Спочатку у розпорядженні експедиції було всього 2 бурові установки, що проводили до цього розвідку залізних руд в с. Попельнасте, а до початку 1956 року в Правобережній ГРЭ було вже 20 самохідних і стаціонарних бурових агрегатів. Доводилося працювати в складних умовах – влітку сильна спека, пил, а взимку – мороз і заметілі. Але геологорозвідувальні роботи не зупинялися ні на один день, оскільки було необхідно в найкоротші терміни обстежити родовище, визначити його запаси і можливість промислової розробки. Експедиція була укомплектована геологами і бурильниками, які уперше у світовій практиці розвідувального колонкового буріння навчилися витягати структурний керновий матеріал рихлих пісків з глибини 100 і більше метрів, що дало можливість всього за 3,5 року (до середини 1958 р.) на території до 40 кв. кілометрів повністю встановити контури рудних покладів сарматських пісків, їхню потужність, вміст в них корисного компоненту, зробити підрахунок запасів та успішно захистити звіт за оцінкою в державний комісії з запасів корисних копалин.
До весни 1956 року були розвідані і підраховані запаси Західної ділянки Малишівского родовища, на базі якої розпочалося будівництво Верхньодніпровського гірничо-збагачувального комбінату і робочого селища, що надалі отримало назву Вільногірськ. Нині собі важко уявити, як за такий короткий час вдалося виконати таку велетенську роботу.
 Держава належним чином оцінила роботу геологів, нагородивши за відкриття і розвідку Самотканського (нині Малишівского) родовища Ленінською премією: головного геолога Правобережної ГРЕ М.Т. Вадимова, старшого геолога Правобережної ГРЕ І.Ф. Злобенко, головного інженера Укргеолуправління І.І. Машкару, техніка-геолога геолого- знімальної партії Укргеолуправління Г.Г. Виноградова, голову Державної комісії з запасів корисних копалини при Раді Міністрів СРСР І.І. Малишева.
 

 

























Кадри вирішують все
 
Наказом міністра кольорової металургії СРСР від 10 липня 1956 року було створено дирекцію Верхньодніпровського ГЗК. Директором нового комбінату було призначено В.В. Варена. Віктор Вікторович разом з керуючим трестом «Дніпротяжбуд» Шлинчаком і начальником «Рудбуда» Ливенцовим, приїхав машиною на станцію Вільні Хутори, де в одному з будинків села Посуньки (там розмістилося тоді заводоуправління комбінату) побачив світ наказ №1 від 23 липня 1956 року «По будівництву Верхньодніпровського гірничо-збагачувального комбінату». Будувати доводилося за відсутності під'їзних шляхів, але вже до 1 серпня була зроблена розмітка майбутніх доріг (автомобільних і залізничних) завдовжки 9,92 км. В ході будівництва комбінату вівся і набір трудящих, які в процесі роботи навчалися новим спеціальностям. Паралельно з будівництвом комбінату почало будуватися і робоче селище. 12 серпня 1956 року було закладено перший будинок майбутнього міста Вільногірська.
Будівництво комбінату йшло ударними темпами – вже в червні 1959 року було введено в дію польову збагачувальну фабрику і отримано перші концентрати. А 21 грудня 1961 р. Держкомісією було прийнято в експлуатацію першу чергу комбінату в складі: рудник, збагачувальна фабрика, хвостове господарство і водопостачання, електропостачання, котельна з водогрійним котлом, ремонтно-механічні майстерні, фабрика-кухня, пожежне депо, очисні споруди, склади, 62 км автодороги, 12 км залізничних колій та ін.
Менш ніж за 10 років було побудовано комбінат з унікальною технологією та майже половину міста з інфраструктурою і головна заслуга в цьому належить першому директору комбінату В.В. Варену. За згадками його сучасників та сподвижників Віктор Вікторович був людиною слова – якщо говорив «так», то завжди виконував свої обіцянки, він не був бюрократом – до нього міг звернутися зі своїми проблемами, навіть не записуючись на прийом, будь-який працівник до початку робочого часу, під час перерви або коли Варен йшов додому. Він дуже поважав людей праці, багатьох робітників знав на ім’я-по-батькові, майже всіх знав на прізвище. В.В. Варена відрізняли відмінні організаторські здібності та ділові якості, він мав аналітичний склад розуму, вмів добре систематизувати інформацію, володів неймовірним технічним чуттям та вмів приймати єдине вірне рішення.



























Докладніше розповів ветеран комбінату, головний маркшейдер з 1957 року Володимир Васильович Майоров:
 – Вперше я познайомився з Віктором Вікторовичем у лютому 1957 року. Варен був людиною своєї епохи і його призначення на посаду директора було не випадковим. Віктор Вікторович відрізнявся хорошою діловою хваткою, був вимогливим керівником, мав аналітичний, раціональний склад розуму, швидко вникав в усе нове, міг відрізнити корисне від несуттєвого. Він був далекоглядний, і цієї якості у нього не відняти. Легко контактував з людьми різного рівня – від керівників найвищого рангу до робітників. Був вихованою, толерантною, уважною і дуже чуйною людиною, завжди допомагав людям, які зверталися до нього. До робітників ставився з повагою. Можливо, позначалося і виховання тих часів. Сьогодні, нажаль, інше відношення і до людей, і до справи. Віктор Вікторович був доступний у спілкуванні – у ті часи на старий Новий рік та на Різдво робітники часто приходили до Варена додому привітати, поколядувати, він ніколи не був проти, навпаки йому це дуже подобалося. Звісно, як будь-який керівник такого рангу він дещо обмежував коло свого спілкування, але простих людей не цурався.
За свою самовіддану працю Віктор Варен був нагороджений орденами Леніна та Жовтневої революції, п’ятьма медалями, а у 1977 році він став лауреатом Державної премії УРСР.


























У вересні 1981 року на посаду директора Вільногірського ГМК призначають Володимира Інокентійовича Соколова, який до цього працював головним інженером Іршанського ГЗК. Молодий, ерудований, енергійний і амбітний Соколов на базі двох головних підрозділів – рудника і збагачувальної фабрики – створив ГЗК і повністю змінив технологічний процес подачі гірничої маси до збагачувальної фабрики, що дало у подальшому економічний ефект у десятки мільйонів доларів. За його часів було впроваджено в життя проекти, розпочаті ще за часів Варена, як, наприклад, технологію з переробки техногенних джерел сировини і витягання дорогоцінних металів. Нажаль, передчасна смерть Володимира Інокентійовича не дала змоги йому втілити в життя деякі свої амбітні проекти. 
























 
Назустріч інвестору
 
Наразі вільногірський комбінат стоїть на порозі історичної події. Вперше за його 60-річну історію він матиме можливість залучити інвестора, адже уряд планує приватизувати підприємство. Разом з інвестором комбінат може сподіватися на технічне та технологічне оновлення. Це стане другим подихом для колективу підприємства, підтримає віру у виробниче майбутнє містечка, до якого вільногірці прикипіли душею. «Ми докладаємо максимум зусиль та коштів для того, аби підприємства у складі ДП «ОГХК», вільногірський комбінат зокрема, набули статусу, який би наблизив їх до цього історичного кроку назустріч інвестору», – розповідає перший заступник генерального директора ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» Олександр Гладушко. Зокрема, розпочато процес корпоратизації компанії, в ході якої залучено аудитора та оцінювача – компанії  міжнародного рівня – KPMG та Grant Thornton. Вони здійснять фінансову та майнову оцінку ДП «ОГХК». Це дозволить перетворити компанію у відкрите акціонерне товариство та наблизить її до стандартів, зрозумілих профільним міжнародним інвесторам. «Вже цієї осені ми сподіваємося приступити до акціонування компанії та маємо надію, що її приватизація стартує в 2017 році», – говорить Гладушко. 
 
Вільногірський комбінат – підприємство унікальне в масштабах Європи. Люди тут працюють відкриті до всього нового, досвідчені та дисципліновані – ці якості вигідно відрізняють їх від представників інших професій. Вони і зараз своїми руками будують майбутнє та створюють своє благополуччя.